Марія Худякова
100x100 см
Архівний стандартний пігментний струменевий друк
Андрейс Строкінс
Рига, Латвія2024
Транскрипція під портретом
Аудіо транскрипція
Коли це все почалось, я не знала, що робити, куди йти, бо це було щось, що десь там відбувалося. Я розуміла, що це нелогічно, бо ми живемо в одній країні і все таке, але... У мене тут спокійно, а десь там вона (війна) йде. У мене були плани. Я хотіла в Олішківські піски, тому що це частина моєї роботи — відвідувати заповідні зони. Я хотіла досліджувати, дізнаватись. Була мрія — поїхати по всіх заповідних зонах, по видам, бо по всіх і життя не вистачить, щоб відвідати. Це повинно було бути після закінчення університету, як початок нового, професійного життя, бо я ніколи не була за межами свого регіону. Я була у Білгород-Дністровському, в Одесі і у своєму маленькому селищі. І все. Я більше ніде не була. І це дуже сумно, бо не встигла побачити Харків, Донецьк, Луганськ; не побувала в Маріуполі. За тиждень до початку повномасштабного вторгнення я повинна була туди поїхати з волонтерством, але відмовилась, бо захворіла. Я не знаю, може, то врятувало мені життя. Хтось поїхав інший, кому захотілось... На жаль, я про це не дізнаюсь. Але я дуже хотіла, щоб просто було спокійно. Щоб ті люди, які змінювали Україну, які були зі мною, продовжували свою діяльність. Щоб вони вийшли та сказали, що це все було жартом, і вони живі, цілі й здорові. Але... Це так не буде. Вже ніколи.