Наталя
Прізвище приховано з міркувань безпеки100x100 см
Архівний стандартний пігментний струменевий друк
Андрейс Строкінс
Рига, Латвія2024
Аудіотранскрипція під портретом
Аудіо транскрипція
Жодних особливих стосунків з Богом у нас не було. Ми просто дуже хотіли вижити.
Усі.
І ті, хто загинув, теж мріяли вибратися з маріупольського пекла.
Ті, кого розірвало вибуховою хвилею, хто згорів у полум'ї, помер від хвороби, голоду чи ран, задихнувся під бетонними плитами – вони теж хотіли вижити.
Але чомусь вижили ми. І ми не маємо глобальних планів на подальше життя. Ми не вибрані. Не найгеніальніші та важливіші люди на землі.
Ми вижили випадково. Всупереч віку, здоров'ю та логіці. Не найдобріші чи сміливіші. Не найкрасивіші чи найрозумніші.
Просто так вийшло. Випадково розминулись зі смертю. Вона цілилася, підбиралася, а ми переходили з місця на місце.
Перебігали з одного двору до іншого, міняли підвали, рухалися різними дорогами, ховалися в чужих під'їздах.
Шукали нагоди під обстрілами додзвонитися хоч кудись. Ризикували життям заради примарної можливості почути рідний голос. І залишалися живими. Смерть ловила нас, а ми ловили зв'язок.
Зірки зійшлися саме так. Ми видихнули і продовжуємо жити. І я, як і раніше, не розумію - для чого?
Іноді забуваю, що я не вдома і чекаю на свою зупинку.
Їду латиським автобусом і представляю проспект Металлургів в моєму місті.
Мрію про Маріуполь.
Уявляю замість старих будиночків із червоної цегли наше кафе, дитячу лікарню, алею з тополями, людей, що ховаються від спеки, під зеленими куполами дерев.
Це маріупольське розкішне літо.
Я не дивлюсь у вікно латиського автобуса. Не хочу бачити сьогодення. Мрію утримати минуле.
Ми, хто ніколи і нізащо не виїхав би зі своєї країни, якби на неї не напали .
Нас виставили з наших міст. Не дали нам вибору. Наплювали на наші права та бажання. Викинули з рідних будинків. Знівечили наші життя.
Я хочу, щоб усі знали:
ми хочемо жити вдома,
ми приїхали не за найкращим життям,
не за своїм бажанням,
не за комфортом.
Ми рятуємося від горя та болю. І нам не може бути добре, коли погано нашій країні. Коли боляче нашим містам.
Ми любили там кожний камінчик та знали кожний поворот та перехрестя.
Тому що краще за мою країну, моє місто, моє справжнє життя не може бути нічого.